11 жовтня 2021 року у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів відбулося чергове засідання робочої групи з підготовки до другого читання законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань формування прожиткового мінімуму та створення передумов для його підвищення за реєстр. № 3515.
Зокрема, обговорювалися пропозиції суб’єктів права законодавчої ініціативи щодо встановлення в українському законодавстві двох прожиткових мінімумів – фізіологічного прожиткового мінімуму, який гарантуватиме відповідно до Конституції України мінімальний рівень забезпечення людини, та соціального прожиткового мінімуму (на кшталт англ. Living Wage), який використовуватиметься, серед іншого, для розрахунку соціальних допомог та виплат, а також для встановлення розмірів мінімальної пенсії та мінімальної заробітної плати. Пропонується визначати соціальний прожитковий мінімум у відсотковому співвідношенні (до 50%) до середньомісячної заробітної плати в Україні за рік з урахуванням прогнозного рівня інфляції поточного року. При цьому соціальний прожитковий мінімум має бути не нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум.
Під час засідання робочої групи відбулася активна дискусія щодо механізму формування прожиткового мінімуму в Україні, його структури та співвідношення належних складових, а також відповідності величини фізіологічного прожиткового мінімуму положенням статті 48 Конституції України, яка утверджує, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
В той же час, на думку авторів законодавчої ініціативи соціальний прожитковий мінімум має бути вищим за фізіологічний прожитковий мінімум і відображати не лише достатній рівень забезпечення нормального функціонування організму людини та збереження його здоров’я, але й задовольняти соціальні і культурні потреби особистості. Наразі ж затверджений законодавством прожитковий мінімум в Україні є у 1,9-2,3 рази меншим від фактичного прожиткового мінімуму по країні і не перевищує в середньому на одну особу 2400 гривень.
Під час засідання робочої групи обговорювалося також питання утвердження належної державної підтримки громадян, що потрапили у складні життєві обставини на рівні достатнього прожиткового мінімуму. Варто зазначити, що наразі більше 50 розвинених країн світу ратифікували Конвенцією № 102 Міжнародної організації праці «Про мінімальні норми соціального забезпечення» від 1952 року, яка передбачає перелік складних життєвих обставин, в період перебування в яких громадянин отримує допомогу від держави.
Україна – 53 країна світу, що ратифікувала відповідну Конвенцію. Так, 16 березня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення № 102» за реєстр. № 1024-VIII. Згідно з текстом зазначеного Закону, Конвенція ратифікується Україною з такою заявою: «Відповідно до пункту «Ь» статті 2 Конвенції Україна бере на себе зобов'язання за такими розділами: «Медичне об обслуговування», «Допомога у зв'язку з хворобою», «Допомога з безробіття», «Допомога по старості», «Допомога у випадку трудового каліцтва або професійного захворювання», «Сімейна допомога», «Допомога у зв'язку з вагітністю і пологами», «Допомога по інвалідності», «Допомога у зв'язку з утратою годувальника». Це ті складні життєві обставини, в яких громадянин України має законне право отримати державну підтримку.
«Держава має забезпечити людині прожитковий мінімум, достатній не лише для того, щоб фізіологічно вижити, як це зараз регламентовано законами України, а щоб почуватися гідно, зокрема, у складних життєвих обставинах, у які періодично може потрапити кожен з членів суспільства», - зауважила співголовуюча на засіданні робочої групи, Голова Комітету Галина Третьякова.
На її думку, прожитковий мінімум в Україні не має оподатковуватися, а завдання держави – стимулювати розвиток домогосподарств, підтримувати прагнення людини отримувати високий дохід за свою трудову діяльність та допомагати у разі настання складних життєвих обставин. «Водночас, кожний має нести відповідальність у разі нанесення шкоди життю та здоров’ю людини. І держава, що підтримує людину у складних обставинах, повинна мати право зворотної вимоги до особи, яка є винною у спричиненні відповідної шкоди. Адже поряд з вибудовуванням свідомої політики в інтересах держави та громадянина, має бути сформована і висока свідомість кожного члена громади в умовах загального співжиття», - резюмувала Голова Комітету.
За підсумками засідання Комітет звернувся до Кабінету Міністрів України щодо надання бачення центральних органів виконавчої влади остаточної редакції законопроекту за реєстр. № 3515 з урахуванням пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи.