У цьому заході взяли участь народні депутати України, представники Міжнародної організації праці, Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору», Світового банку, центральних органів виконавчої влади, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати України, Пенсійного фонду України, всеукраїнських об’єднань профспілок та організацій роботодавців, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації.
Перший заступник голови Комітету Сергій Каплін, відкриваючи засідання, зазначив, що запровадження другого рівня системи пенсійного забезпечення в Україні – накопичувальної системи загальнообов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування було передбачено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», але він досі не створений. Сергій Каплін наголосив на тому, що при її створенні необхідно врахувати негативний досвід інших країн і уникнути основних загроз та ризиків цієї системи, зокрема:
- знецінення пенсійних накопичень унаслідок інфляції;
- можливого впливу фінансово-економічної кризи;
- розбалансування та дестабілізація фінансових ринків, передусім, фондового тощо.
С.Каплін також зазначив, що запровадження другого рівня пенсійної системи не може бути панацеєю від усіх проблем пенсійного забезпечення в Україні, передусім необхідно здійснювати реформу системи оплати праці та запропонував продовжити обговорення.
Свою думку з приводу доцільності запровадження в Україні накопичувальної системи пенсійного страхування висловив Кенічі Хіросе - старший спеціаліст з питань соціального забезпечення Групи технічної підтримки з питань Гідної праці та Бюро Міжнародної організації праці для країн Центральної та Східної Європи.
Аналізуючи стан пенсійної системи України він відзначив, що відрахування внесків на пенсійне страхування роблять близько 10 млн. працівників, а пенсії отримують 11,5 млн. пенсіонерів. Середній розмір пенсії в березні 2019 року становитиме біля 3 000 гривень, що становить близько 30% середньої заробітної плати. У 2019 році загальний обсяг на виплату пенсій становив приблизно 400 млрд.грн., а відрахування до Пенсійного фонду від працівників – 250 млрд. грн. Отже Державний бюджет повинен відшкодувати 150 млрд. грн., але у держави є багато інших зобов’язань, це освіта, медицина і інше.
Щодо запровадження другого рівня пенсійної системи та приватизації пенсій слід вивчити уроки, отримані з досвіду інших країн протягом трьох останніх десятиліть. У багатьох країнах приватизація пенсій не принесла очікуваних результатів.
Рівні охоплення залишалися на тому ж рівні або зменшувалися. Прихильники приватизації пенсій стверджували, що обов'язкові індивідуальні рахунки отримуватимуть більший відсоток, і, таким чином, покращать дотримання та бажання зробити свій внесок. З перенесенням збору внесків від державної системи до приватної рівень охоплення в основному погіршився, наприклад, як це було в Аргентині, де рівень охоплення зменшився більш ніж на 20 %. Подібні ефекти спостерігалися у Чилі, Угорщині, Казахстані та Мексиці, тоді як в інших країнах (наприклад, Болівія, Польща) охоплення залишилося на тому ж рівні;
Погіршення пенсійних виплат. Значний негативний вплив зазнала адекватність пенсійних виплат, враховуючи, що коефіцієнт заміщення часто не відповідав стандартам МОП. Дана ситуація спричинила значні соціальні протести, роблячи приватизацію пенсій непопулярною. У Болівії приватні пенсійні виплати становили у середньому лише 20% середньої заробітної плати протягом трудового життя. У Чилі 15% і лише 3,8% - для працівників з низьким рівнем доходів. Погіршення рівня пенсій призвело до зростання бідності у похилому віці, підриваючи головну мету пенсійних систем, яка полягає у забезпеченні адекватними доходами в похилому віці, що потребує значної громадської підтримки.
Щодо збільшення гендерної нерівності та нерівності доходів. З запровадженням індивідуальних рахунків скасовувалися перерозподільні складові систем соціального забезпечення. Відмінялися внески роботодавців. Пенсії стали результатом особистих заощаджень, тому люди з низьким рівнем доходів або з перерваною кар'єрою (наприклад, внаслідок материнства або догляду за членами сім’ї) мали дуже малі заощадження і, як наслідок, отримували невеликі пенсії, тим самим збільшуючи нерівність. Наприклад, у Болівії кількість жінок похилого віку, що отримують пенсію, зменшилась з 23,7% у 1995 р. до 12,8% у 2007 р.; у Польщі – 22,5% жінок похилого віку були бідними.
Високі витрати перехідного періоду створили великий фіскальний тиск. Витрати на перехід від державних солідарних систем до приватних систем, заснованих на індивідуальних рахунках, не були належним чином оцінені міжнародними фінансовими установами. Високі витрати перехідного періоду були значно недооцінені у всіх країнах, які провели реформи, та спричинили новий фіскальний тиск. У Болівії фактичні перехідні витрати в 2,5 рази перевищили початкові прогнози. Подібним чином в Аргентині оцінені витрати не повинні були перевищувати 0,2% ВВП, однак оцінка була пізніше скоригована та зросла у 18 разів, до близько 3,6% ВВП. Нові фінансові труднощі були неприйнятними для багатьох урядів. Загалом, витрати перехідного періоду були дуже високими у всіх країнах, що стало основною причиною того, чому уряди скасували приватизацію пенсій та повернулися до державної системи.
До ризиків приватизації пенсій також необхідно віднести високі адміністративні витрати; слабке державне управління тощо.
Підсумовуючи доповідь, Кенічі Хіросе зазначив: «Україні зарано запроваджувати таку систему, вона створить нові проблеми, більшість трудящих будуть мати ризики, а не переваги. Економічна ситуація в Україні сьогодні не готова до приватизації пенсій».
Із доповіддю про досвід перебудов систем пенсійного забезпечення в інших країнах, який Міжнародна організація праці вивчає вже 30 років, виступив Фабіо Дюран Вальверде - керівник підрозділу публічних фінансів, актуарних розрахунків та статистики, Департаменту соціального захисту, Міжнародного Бюро Праці.
Він поділився проблемним досвідом країн Східної Європи і Латинської Америки, в більшості яких приватизація не вдалася, і ці країни почали повертатися до старих систем.
Так, з 1981 по 2014 роки тридцять країн повністю або частково приватизували (тобто запровадили накопичувальну компоненту) свої державні обов'язкові пенсії. Чотирнадцять країн Латинської Америки, а саме: Чилі (1981р.), Перу (1993 р.), Аргентина та Колумбія (1994 р.) та інші. Чотирнадцять інших країн – це країни Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, які почали експеримент з приватизацією пенсій: Угорщина та Казахстан (1998 р.), Хорватія та Польща (1999 р.), Латвія (2001 р.), і інші. Крім того, дві країни Африки – Нігерія (2004 р.) та Гана (2010 р.).
Станом на 2018 рік вісімнадцять країн провели реформу та скасували повну або часткову приватизацію пенсій. Значна більшість країн відмовилася від приватизації після глобальної фінансової кризи у 2008 році, коли недоліки приватної системи стали очевидними і їх треба було виправити.
У обговоренні також прийняли участь народні депутати України - члени Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Н.Королевська і Н.Веселова, заступник Міністра соціальної політики України М.Шамбір, консультант Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору» В.Яценко, старший фахівець Світового банку з питань соціального захисту Ю.Смоляр, Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав О.Степаненко, в. о. директора Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України Л.Ільчук, науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Л.Ткаченко, член Національної Комісії з цінних паперів та фондового ринку О.Панченко, експерти Реанімаційного Пакету Реформ Ю.Ганущак, В.Мельничук, А.Тулякова, а також керівник Громадської організації «Інститут Громадянських Свобод» Г.Третьякова.
Учасники засідання дискутували
щодо перспектив реформування системи пенсійного забезпечення в України,
головних пріоритетів цієї реформи, обговорювали доцільність запровадження
накопичувальної системи пенсійного страхування та її організаційні моделі, введення професійних пенсійних програм,
питання планування пенсійних заощаджень, витрат на адміністрування та
управління пенсійними коштами.
Закриваючи засідання Сергій Каплін наголосив на необхідності розробки та реалізації нового соціального курсу, спроможного забезпечити достатній рівень пенсій сучасним і майбутнім пенсіонерам.