Забезпечення принципів відкритості і прозорості в розробці та реалізації державної політики - основа демократії. Комунікації є ключовим інструментом взаємодії з громадянським суспільством.
Існує багато інструментів, які забезпечують діалог громади з державою. В контексті діяльності парламенту – це, зокрема, публічні консультації, комітетські слухання, засідання Комітетів в режимі відеоконференції, круглі столи, тощо.
Європейський досвід свідчить, що розширення участі громадян в ухваленні рішень як на центральному, так і на місцевому рівнях, консультації із заінтересованими сторонами під час підготовки проектів рішень сприяють підвищенню ефективності владних рішень та покращують рівень оцінки.
Нещодавно в українському парламенті був використаний відносно новий формат широкого діалогу з громадськістю - публічні консультації - для обговорення системного законопроекту в соціальній сфері «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення» (реєстр. № 2683, доопрацьований). Проект Закону доопрацьовувався Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Саме цей Комітет і організував у грудні 2022 року публічні консультації щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного забезпечення.
Про важливість громадського та соціального діалогу в Україні, підтвердження права на участь у формуванні та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, медіацію в трудових відносинах – в інтерв’ю з Головою Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів ГАЛИНОЮ ТРЕТЬЯКОВОЮ
- Галино Миколаївно, на сьогодні Україна не має законодавства щодо правил проведення суб’єктами владних повноважень публічних консультацій. Хоча відповідний проект Закону за реєстр. № 4254 був зареєстрований в парламенті ще 2 роки тому. Через рік після реєстрації - в березні 2021 року - він був прийнятий в першому читанні за основу. Чому Комітет вирішив не чекати прийняття Закону, а вже зараз впроваджувати в своїй діяльності такий інструмент діалогу з громадськістю як «публічні консультації»?
Комітет дуже часто використовує у своїй роботі досвід парламентів світу. Ми вивчаємо практики роботи законодавчої гілки влади розвинутих державах та застосовуємо ті, які нам видаються своєчасними та необхідними. Публічні консультації як спосіб отримання інформації від зацікавлених осіб, груп і організацій щодо будь-якого питання порядку денного активно використовуються парламентами країн Європейського Союзу.
Наш Комітет регулярно проводить круглі столи, Слухання у Комітеті, засідання у режимі відеоконференції із обов’язковим залученням сторін соціального діалогу, науковців, громадськості. По кожному важливому питанню чи законопроекту, які стосуються соціальної сфери, ми запитуємо думки центральних органів виконавчої влади, сторін роботодавців, сторін профспілок, громадських організацій тощо.
Публічні консультації – одна з дієвих форм демократичного врядування. Тому будемо використовувати цей провідний інструмент в роботі для поглиблення діалогу з суспільством.
Що стосується теми публічних консультацій, проведених в грудні 2022 року, то система забезпечення осіб поважного віку в Україні давно потребує реформування. Однак перед запровадженням будь-яких законодавчих рішень ми мали вислухати тих, кого стосується це питання, зокрема, це працююче населення, яке приймає рішення щодо власних накопичень та достатку.
- Як Ви вважаєте, чи налагоджений діалог держави та суспільства на сьогодні на належному рівні?
Я бачу велике прагнення та напрацювання в цьому напрямку. Особливо зараз, в умовах війни. Спілкування громади з владою відбувається майже в онлайн режимі. Така комунікація життєво-необхідна, адже питання стосуються безпеки, виживання, майбутнього. Вся Україна демонструє єдність.
В той же час громадському діалогу в Україні, публічним консультаціям досі приділяється, на мою думку, недостатньо уваги. А це – найважливіші речі для знаходження спільної мови між владою та громадянським суспільством. Ці теми мусять бути в пріоритетах 2023 року.
На мою думку, Верховна Рада зобов’язана проводити публічні консультації з громадянським суспільством щодо соціально-важливих законопроектів. Проект Закону «Про публічні консультації», про який ви згадали, готується у Комітеті з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування до другого читання. Його треба виносити в зал та голосувати. Цей Закон на часі.
Є декілька механізмів ведення діалогу держави з громадянським суспільством. Зокрема така можливість передбачена Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Окремо є механізми ведення діалогу з профспілками. Мова, наприклад, про Закон «Про соціальний діалог в Україні». Але якщо подивитися на кількість механізмів ведення діалогу з державою, то у профспілок їх більше, ніж у громадянського суспільства. Потрібно на законодавчому рівні розширювати можливості громади впливати на процеси в державі.
Коли я кажу про соціальний діалог, то маю на увазі комунікацію між тими, хто представляє інтереси працівників та роботодавців, тобто профспілкова сторона та сторона роботодавців, а також тими, хто представляє державу, тобто органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Стаття 8 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» визначає форми здійснення соціального діалогу.
В даному випадку Верховна Рада України не є стороною соціального діалогу, хоча, як я вже казала, наш Комітет весь час знаходиться у тісному контакті із спільними представницькими сторонами роботодавців та профспілок. Адже серед предметів відання Комітету - державна політика у сфері регулювання трудових відносин та зайнятості населення.
Міжнародна практика та право свідчать, що у громадському та соціальному діалозі мають право брати участь суб’єкти, що компетентні вести такий діалог, є незалежними у своїх судженнях, має прозорий механізм фінансування, а також надають звіти про свою діяльність. Я кажу про репрезентативність сторін соціального діалогу.
- Наразі на розгляді Верховної Ради України знаходиться законопроект, який стосується серед іншого перегляду репрезентативності усіх сторін соціального діалогу після закінчення воєнного стану. Підтвердити репрезентативність має Національна служба посередництва і примирення. Чому потрібно це робити саме після війни?
Ринок праці катастрофічно змінився. Через війну відбулася масова міграція населення та релокація бізнесу. Необхідно пильно досліджувати ці зміни, слідкувати за динамікою, випрацьовуючи відповідні політики.
Ці питання обговорюються і з Національною академією наук України, і з Міністерством економіки України. Потрібно, на мою думку, не просто дослідити ринок праці та напрацювати міграційну стратегію. Але і проаналізувати, які є робочі місця в аграрному, індустріальному та постіндустріальному секторах, який стан та перспективи індивідуального, крафтового виробництва. Адже від цього аналізу залежить майбутня політика держави щодо відновлення та економічного розвитку України.
Регулювання відносин між роботодавцем та працівниками в кожному з цих секторів докорінно відрізняється. Адже там різні соціальні конфлікти.
- То чому є потреба перевіряти «репрезентативність» профспілок та роботодавців?
Ми знаємо, що мільйони громадян України працездатного віку через війну виїхали за кордон України, відповідно до чого в країні зменшився трудовий ресурс. Відповідно, зменшилася кількість працівників та членів профспілок. А цей показник впливає на можливість отримати статус репрезентативності об'єднаннями профспілок та організаціями роботодавців. Треба оновити дані для розуміння, яку кількість працівників представляє та чи інша інституція на національному та локальному рівнях.
- Перегляд «репрезентативності» може оновити склад учасників соціального діалогу на національному рівні?
Думаю, так. Є, наприклад, дуже багато потужних об’єднань роботодавців, які досі не отримали статус репрезентативності. Це Спілка українських підприємців і Українська Рада бізнесу, Американська Торговельна Палата в Україні і Європейська Бізнес Асоціація. Вони всі мать бути в соціальному діалозі. Українська Рада бізнесу – взагалі унікальна організація. В Україні нема більше організацій, які б об’єднували організації роботодавців. Це асоціація асоціацій. Конгломерат. Там більше 100 асоціацій, це величезна кількість працівників. Якщо в Україні буде простий механізм оцінки репрезентативності, то, думаю, що соціальному діалозі з’являться нові обличчя, нові думки, нові погляди.
Що стосується профспілкового руху, то тут складніше. За 30 років Незалежності Україна не змогла відмовитися від «червоних» профспілок. Ми так і працюємо з профспілками, які створені за часів Радянського Союзу та не зазнали оновлення та перезавантаження. Вони так і продовжують нести традиції Совєтщини. Нові профспілки не з’являються, бо все фінансування та привілеї забирають «червоні» профспілки.
Треба, щоб кожен українець був захищеним, не було профспілкової монополії, та ще й такої, яка вийшла з радянського минулого. Ми хочемо, щоб у профспілковому русі України з’явилися нові обличчя, ті, хто може конструктивно, на європейських, конструктивних засадах вести перемовини з усіма гілками влади. Для цього потрібне стале фінансування нових профспілок. Тоді вони зможуть ставати потужнішими та активнішими у захисті прав українців.
Що Ви мали на увазі, коли сказали, що в соціальному діалозі мають право брати участь ті, хто має прозорий механізм фінансування?
Всім зрозуміло: хто несе витрати, той користується та керує тим, у що інвестує.
Сторони роботодавців в соціальному діалозі представляють інтереси героїв економічного фронту. Але що стосується фінансування СПО профспілок, то до сьогодні це абсолютна темрява.
На сьогодні українські роботодавці щомісячно утримують із зарплати працівників – членів профспілки 1 % доходу, перераховуючи його на рахунок профспілки у якості членського профспілкового внеску.
Та в Україні існує ще одна пострадянська норма, яку я вважаю додатковим прихованим податком на працю. Відповідно до статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та аналогічної статті 250 Кодексу законів про працю України роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці. Немає значення, є працівник членом профспілки, чи ні. Думаю, не всі навіть знають, що ця соціалістична радянська практика діє по сьогоднішній день, відповідно до архаїчного законодавства.
При цьому нема прозорого механізму використання цих коштів, нема звітування перед громадським суспільством про те, на що витрачалися гроші. Зрозуміти ефективність використання цих ресурсів неможливо. Що стосується профспілок Європи, Америки, Ізраїлю та інших країн, то вони звітують, на що вони витрачають кошти. І це відомо і державі, і члену профспілки.
Якщо б керівники профспілок та об’єднань профспілок в Україні подавали декларації, обиралися за стандартами демократичних виборів, підтверджували кількість членів профспілок, складалася фінансова звітність – питань до них було б набагато менше. Але цього не відбувається. Незалежність та доброчесність профспілки та її керівництва перевірити неможливо.
На запит Комітету Федерація профспілок України, приміром, подавала три рази різні дані. Досі не зрозуміло, яка кількість членів профспілок сплачує членські внески, а яка ні. Крім того, існує дискусія - чи можуть ті, хто не працюють і є членами профспілки, вирішувати долю колективних договорів за працюючих.
У відповідь на запит Комітету Міністерство юстиції України надало роз’яснення стосовно практичного застосування положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині членства осіб в профспілці залежно від сплати/несплати членських внесків, обмеження розміру членських внесків, можливості передбачати в статуті профспілок положення щодо членства звільнених працівників, а також необхідності вдосконалення законодавства в цій сфері. Зокрема, Міністерство зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» член профспілки – особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.
Водночас Міністерство юстиції України поінформувало Комітет, що доведе до відома відповідних структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України необхідність врахування в роботі передбачених законодавством вимог до статуту профспілки, зокрема щодо неприпустимості включення до них положень, які передбачають надання статусу члена профспілки особам, які не сплачують членських внесків.
Тож, соціальний діалог в України потрібно перезавантажувати. Саме тому ми пропонуємо провести оцінку репрезентативності всім учасникам соціального діалогу продовж року після закінчення воєнного стану. Потрібно навести прозорий лад у всіх цих питаннях.
- Як має здійснювати контроль за фінансами профспілок?
В першу чергу в цьому мають бути зацікавлені ті, хто здійснює фінансування профспілок. Це - український народ, працююче населення України. Просто не всі українці ще звикли до того, що кожен має права, зокрема, кожен має право вимагати звіт щодо використання власних коштів. Водночас профспілки мають звітувати не лише про використані кошти, але і про здійснювані заходи в інтересах працюючого населення, що є їх прямим завданням, наприклад, щодо кількості захищених прав працівників у судах, кількості адвокатів, яких фінансує профспілка для забезпечення захисту прав працівників.
Фінанси, які надходять на рахунки профспілок, мають слугувати виконанню трьох основних задач щодо захисту людей найманої праці: юридичний захист від утиску трудових прав та прав на заробітну плату; укладання колективних договорів; організація страйку, якщо діалог працівників та роботодавців не знайшов компромісу.
- Цікаво, що саме ці завдання мають виконувати професійні спілки. Зазвичай до профспілки звертаються за захистом при звільненні та щодо часткового фінансування відпочинку у санаторії… Страйк та колективні договори, чи не могли б Ви розкрити ці поняття? Чи потрібні страйки? Це ж протилежність діалогу, це напруга в суспільстві.
Донедавна більшість протестів суспільства в нашій країні були політизовані і не несли практичної вигоди саме для працюючої людини. Хоча практика страйків на підприємствах вугільної галузі у свій час мала місце.
Страйк не має мати на меті конфлікт як такий. Це можливість людини висунути свої вимоги перед роботодавцем, які ігноруються. Далі основне – знаходження балансу. Захистити свої інтереси працівник може не лише шляхом страйку. Є ще такі поняття як бойкот, страйк солідарності. Одна в українському законодавстві ці поняття не уведені до сих пір. Хоча здійснення страйку – конституційне право українця. Право на страйк передбачено статтею 44 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.
Проект Закону «Про страйки та локаути» за реєстр. № 2682 зареєстровано в парламенті, але він досі не розглянутий навіть у першому читанні. При цьому жодна із сторін соціального діалогу не здійснює його адвокації, не надає «драфтів» та пропозицій до нього.
- Зазвичай відбуваються мітинги під органами влади …
Одразу хочу сказати, що суспільство має зрозуміти, чим відрізняється страйк від «походу» до гілок влади. Гілки влади вже давно не є в країні єдиними роботодавцями. До гілок влади можна ходити і страйкувати тільки тоді, коли вони є роботодавцем. Наприклад – освітяни можуть приходити до Міністерства освіти України. Для них держава як така є роботодавцем.
Але якщо людина працює на приватному підприємстві, або навіть на державному, як наприклад «Нафтогаз», «Укрпошта», «Укртелеком», то в цьому випадку спочатку потрібно знаходити спільну мову безпосередньо з таким роботодавцем. Якщо консенсусу знайти неможливо, працівники страйкують.
Крім того, для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів Президентом України створено Національну службу посередництва і примирення, яка є постійно діючим державним органом. Основне завдання Служби – допомогти знайти спільну мову між сторонами, які ввійшли у конфлікт та не знайшли спільної мови у адвокації та юридичному захисті людей, в укладанні колективного договору. До речі, в 2021 році був прийнятий Закон України «Про медіацію», як інструмент пошуку мирової угоди. Така модель вирішення спорів є Європейською.
- Комітет повідомляв, що з 24 лютого 2022 року Верховна Рада України прийняла більше 10 Законів у трудовій сфері. Чи були Закони, які б дозволили забезпечити більш потужних захист від утиску прав людини найманої праці.
Так, 16 листопада 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)». Закон направлено на підпис Президенту. Він повністю імплементує директиву ЄС щодо неутиску людей найманої праці в результаті мобінгу. В освіті вже врегульовано питання булінгу. Тепер захистили людину в трудовому колективі від психологічного тиску.
Інші Закони в трудовій сфері врегулювали, зокрема, особливості трудових відносин в Україні на період дії воєнного стану. Парламент посилив захист прав працівників у сфері колективно-договірних відносин. Також у законодавстві з’явилася можливість здійснення позапланових заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану. На законодавчому рівні врегульовано і питання трудових відносин з нефіксованим робочим часом.
Прийняті під час війни закони зменшили адміністративне навантаження на підприємницьку діяльність в Україні та запровадили договірний режим регулювання трудових відносин.
- До речі, Ви казали, що профспілки також мають брати участь в укладанні колективних договорів… Колективні договори стосуються всіх працівників чи лише членів профспілок?
Питання, яке постійно дискутується - чи мають колективні договори розповсюджуватися лише на членів профспілок, чи цей колективний договір мусить розповсюджуватися на всіх членів трудового колективу, навіть якщо вони не є членами профспілок і не фінансують відповідно такий профспілковий рух. Американська практика, приміром, дуже чітка. Сплачуєш профспілці – профспілка тебе захищає. Якщо ти не є членом профспілки, вони тебе не захищає. Ти залишаєшся з підприємством сам на сам. Європейська практика трохи інша, м’якша.
Нам треба випрацювати свою традицію. Потрібно розуміти позицію людей, їх потреби. Але в будь-якому випадку, беручи участь у розробці колективного договору, профспілка має дбати про інтереси працівника. Чи то угода, яка укладається на національному рівні, чи це галузевий, територіальний рівень, угода на двосторонній або тристоронній основі.
Професійні спілки України як одна із сторін соціального діалогу є найнадійнішою формою представництва інтересів найманих працівників на ринку праці. Мають сформуватися оновлені, нові впливові профспілки, які будуть спроможними ефективно захищати інтереси працівників. Це - невід’ємний атрибут цивілізованої держави.