В кінці минулого тижня відбулася робоча зустріч Голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галини Третьякової, Голови Національної служби посередництва і примирення Дмитра Кухнюка та Президента Конфедерації роботодавців України Олексія Мірошниченка.

Учасники зустрічі обговорили розвиток соціального діалогу в Україні, запровадження системної підтримки громадського руху в Україні, важливість створення профспілками страйкових фондів та стратегічне прогнозування соціально-економічного розвитку країни.

Про деталі зустрічі розповіла Голова Комітету Галина Третьякова.

Щодо захисту прав працівників

Під час зустрічі, яка тривала більше двох годин, ми обговорювали чимало питань. Наприклад, ми зупинилися на підготовці законопроекту «Про колективні трудові спори», зокрема, на доцільності внесення до цього законопроекту положення про локаути.

Також обговорили потребу у створенні в системі профспілкового захисту так званого страйкового фонду. Цей фонд необхідний для підтримки працівників, які вийшли на страйк та не забезпечуються на час страйку заробітною платою. Адже роботодавець може не сплачувати заробітну плату працівникам чи колективу, які припинили виконувати свою роботу з метою виконання роботодавцем висунутих ними вимог. Звичайно, відсутність заробітної плати може зупиняти працівників на шляху захисту своїх трудових прав. Тому тема створення страйкового фонду є дуже важливою.

Обговорювали можливість запровадження в Україні прямого членства в профспілках. Все більше до Комітету надходить звернень про необхідність передбачити профспілковий захист виключно для тих працівників, які є членами профспілки. Наразі ж, відповідно до підписаного роботодавцем та колективом в особі профспілки колективного договору профспілковий захист розповсюджується на всіх працівників підприємства. Тобто, працівник може отримати захист профспілки, навіть не будучи членом спілки та не сплачуючи профспілкові внески. Таким чином можливі ситуації, коли членами профспілки є 10-20% колективу.

Водночас членські внески необхідні для забезпечення операційної діяльності профспілки, реалізації якісного та фахового захисту прав найманого працівника (оплата юристів, методологів тощо).

Для мене видається логічним, коли норми щодо профспілкового захисту в укладених колдоговорах розповсюджуються на тих працівників, які сплачують внески. З одного боку це стимулювало б громадян ставати членами профспілок, а з іншого – розвивало б профспілковий рух як такий. З’явилася б можливість створити страйковий фонд та забезпечити захист прав найманих працівників на більш високому рівні, зокрема, з використанням послуг досвідчених адвокатів з великою кількістю виграних справ.

На принципах прямого членства, наприклад, діє профспілковий рух в США, який, до речі, є одним з найпотужніших у світі. Членство в профспілках по моделі прямого членства створює додану вартість в частині захисту найманого працівника. Працюючі американці зацікавлені в профспілковому членстві.

Щодо репрезентативності сторін соціального діалогу

Одним з критеріїв репрезентативності для суб'єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців (учасники соціального діалогу) є галузева та територіальна розгалуженість.

Під час зустрічі ми обговорювали якість представлення інтересів галузі в соціальному діалозі на національному рівні.

На мій погляд, в цьому питанні також має бути системний підхід. Держава має визначити галузі, які є системоутворюючими для ВВП України. Можливо, варто визначати ці галузі в законі, наприклад, в Законі «Про Державний бюджет».

Приміром, держава здійснить сценарне прогнозування соціально-економічного розвитку (так званий форсайт) та прийме рішення розвивати ту чи іншу галузь, яка наразі не розвинена, зокрема, формуючи державне замовлення. Держава здійснюватиме дії, які сприятимуть появі фахівців в цій галузі (наприклад, доплата викладачам), підлаштує освітній процес. Розпочнеться соціальний діалог з представниками ключової/перспективної галузі. Сторони соціального діалогу на галузевому, територіальному рівнях будуть діяти в контексті розвитку країни.

Потрібен форсайт економіки, визначення системо утворюючих та перспективних галузей. Вибудовуючи таку стратегію ми можемо сказати, на які галузі може опиратися Україна наразі, і на які – в майбутньому. Тоді ж ми зможемо визначити, хто зможе представляти галузь в соціальному діалозі між працівником, роботодавцем та державою.

В соціальному діалозі, в процесі формування державних політик, мають брати участь ті галузі, які є сьогодні чи будуть завтра основою економіки України.

Щодо Генеральної угоди

Під час зустрічі з керівниками НСПП та Конфедерації роботодавців України зупинилися на доцільності існування Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні.

Мінекономіки неодноразово звертало увагу на те, що умови праці занадто зарегульовані законами і  колективні угоди майже повністю повторюють чинне законодавство.

Я також вважаю, що в домовленостях між роботодавцями та колективом існує замало норм - employee benefits чи то соціальні пакети, корпоративні пільги – які б суттєво розширювали Закон. Таким чином, законодавство позбавляє профспілок та роботодавців можливості розширювати домовленості щодо умов праці.

В умовах глобального розвитку український ринок та суспільство потребують спрощеного порядку регулювання трудових відносин, зменшення контролю держави над договірним процесом між працівником та роботодавцем.

Деякі профспілки сприймають дерегуляцію трудових відносин як дискримінацію. Насправді у держави немає бажання когось дискримінувати чи зменшувати чиїсь права. Навпаки – ми прагнемо надати профспілковому руху більше можливостей для захисту прав людей найманої праці.

На мою думку, профспілковий рух в Україні «монополізовано» з часів здобуття нашою державою Незалежності. «Монополісти» в цій царині чинять опір глобальним процесам, ринковим змінам. На відміну від, наприклад, країн Балтії, де відбулося оновлення цього руху.

Про соціальний діалог в України

На мою думку, всі майже 32 роки Незалежності України соціальний діалог знаходиться в стадії формування. Закон «Про соціальний діалог в України» був прийнятий в 2010 році. Цей Закон не стільки відображав бажання України налагодити тріалог (роботодавець-працівник-держава), скільки встановлював, хто саме з профспілок та роботодавців є репрезентативним для участі в цьому процесі.

Весь Закон присвячений не соціальному діалогу. Він присвячений репрезентативності та покладанню функції визначення такої репрезентативності на НСПП. Цей механізм представництва потрібно будувати майже з нуля.

До речі, якщо ми подивимося на соціально-економічні комітети в Європі (на кшталт нашої Національної тристоронньої соціально-економічної ради), то в процесі їх створення не бере участь держава. В складі таких комітетів є роботодавці, профспілки та громадськість.

Коли я очолювала Українську федерацію убезпечення, ми намагалися зробити платформу громадянського суспільства. Федерація була серед засновників Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Це було намагання об’єднатися та домовитися роботодавцям, громадянському суспільству і профспілкам без влади, відповідно до європейської моделі.

Водночас стало зрозуміло, що крім діалогу і правил ведення такого діалогу, має бути забезпечена ще одна складова - фінансування громадського руху.

Громадський рух в Україні більше схожий на волонтерство без оплати. В європейських країнах волонтерство оплачується, в тому числі і державою. У нас такі норми та така культура відносин із громадянським суспільством відсутня.

У Верховній Раді України зареєстровано два законопроекти, присвячені вирішенню цього питання: проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо запровадження механізму відсоткового відрахування для підтримки неприбуткових організацій) за реєстр. № 7501 та проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо запровадження механізму відсоткового відрахування для підтримки неприбуткових організацій) за реєстр. № 7500. Фінансова підтримка громадянами неприбуткових організацій (які, звісно, можуть довести свою фінансову прозорість) посилить інституційну спроможність громадянського суспільства в Україні та позитивно вплине на результативність громадянських ініціатив як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях.

Мені здається, що потрібно йти саме таким шляхом.