22 червня 2023 року у Комітеті з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів за сприяння Програми USAID “РАДА: наступне покоління” у межах ініціативи “Модельний комітет” відбулися уже другі публічні консультації, що цього разу були присвячені окремим аспектам здійснення соціального діалогу в Україні.

Участь у заході, який відбувався в режимі відеоконференції, взяли народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, Національної служби посередництва і примирення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, об’єднань профспілок, організацій роботодавців, наукових установ, громадських організацій, а також Міжнародної організації праці.

Модерувала та головувала на заході Голова Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова. Відкриваючи публічні консультації, вона відзначила, що виклики пандемії коронавірусу та воєнного стану, а також впроваджувані у зв'язку з цим законодавчі новели суттєво змінили політичний та соціальний ландшафт в Україні. Це, відповідно, потребує зміни умов та форматів соціального діалогу і породжує необхідність пошуку відповідей на такі запитання: Чи характерний для України соціальний діалог у форматі 3+? І чи можливо і потрібно його змінити у такому напрямку, залучаючи до різних видів діалогу інститути громадянського суспільства? Яким чином у самій атмосфері ведення соціального діалогу досягнути довіри і поваги однією стороною іншої? Чи потрібно забезпечувати державне фінансування процесів соціального діалогу? У яких формах має проводитися соціальний діалог?

Галина Третьякова відзначила, що, незважаючи на те, що за понад 30 років Незалежності партнери у соціальному діалозі майже не змінилися, є значний потенціал залучення інших організацій. Так, варто  звернути увагу на організацію Європейського економічного і соціального комітету, що діє за принципом 3+: держава не втручається, а лише організовує процеси, а працюють профспілки, роботодавці та громадськість. “Наше завдання - побудувати нову сталу модель соціального діалогу, оскільки хитка конструкція не дає змоги забезпечити атмосферу дружби і поваги”, - зауважила головуюча. Також, на її думку, на сьогодні у ЗМІ дана тема висвітлюється дуже слабко.

Представник урядової сторони - заступник директора департаменту праці та зайнятості - начальник відділу з розвитку людського капіталу та соціального діалогу Міністерства економіки України Катерина Астахова підкреслила, що соціальний діалог у воєнний час працює, прикладами чого є те, що усі проекти актів з соціальних, економічних та трудових відносин погоджуються з профспілками та роботодавцями, а відповідно до законодавства про регуляторну політику забезпечується оприлюднення усіх проектів нормативно-правових актів, до яких як юридичними, так і фізичними особами можуть подаватися пропозиції, відхилення яких завжди аргументується. Також соціальний діалог відбувається у комітетах під час обговорення законопроектів.

Голова Національної служби посередництва і примирення Дмитро Кухнюк ознайомив присутніх з оновленнями законодавства про соціальний діалог в Україні та основними принципами здійснення соціального діалогу в ЄС. На його думку, слід зосередитись на реформуванні профільного Закону “Про соціальний діалог в Україні” та водночас паралельно працювати над змінами до інших законодавчих актів. НСПП готова взяти на себе лідерство у цьому процесі. При цьому напрацьована МОП Зелена книга може бути основою для оновлення законодавства, але попередньо її слід актуалізувати з урахуванням останніх викликів.

Перший заступник Голови СПО об’єднань профспілок, заступник Голови ФПУ Олександр Шубін також зазначив, що у воєнний час соціальний діалог в Україні існує та закликав профспілкову сторону до гуртування. На його думку, потрібно розмежовувати соціальний діалог, громадський та діалог з населенням в рамках регуляторних процедур. Так, популяризація поняття соціального діалогу розпочалася ще у 1970-ті рр., а громадського – на початку 2000-х рр., що було пов'язано із виникненням ідей «сталого розвитку». Питання репрезентативності є вкрай важливими для формування атмосфери довіри, але самі критерії потребують обговорення. Наприкінці він зауважив, що профспілки в Україні відкриті до комунікацій та проактивні.

Член правління гуманітарного хабу «Я Не Один», екс-перший заступник Міністра економіки України (2019-2020 рр.) Павло Кухта як представник організацій громадського сектору звернув увагу на те, що сформована в європейських країнах модель державного управління передбачає модеруючу роль держави (як найякісніше змодерувати процес діалогу, щоб репрезентативні організації самі прийшли до консенсусу), чим значною мірою і зумовлюється секрет європейського успіху. На його думку, в Україні ці процеси усе ще досить хаотичні, і слід рухатися до такої моделі, коли учасники суспільства самі приймають рішення, а соціальний діалог буде великою частиною цього. Тобто найкращим варіантом є соціальний діалог 3+ та роль держави як модератора.

Президент Конфедерації роботодавців України Олексій Мірошниченко підтвердив існування соціального діалогу в Україні в умовах війни та відзначив заслугу у цьому Комітету з питань соціальної політики і захисту прав ветеранів, а також НСПП. Представник сторони роботодавців зауважив, що головний орган соціального діалогу в Україні - НТСЕР на сьогодні не працює через низку причин (у т.ч. дорадчий статус та неналежне фінансування), і для вирішення її проблем можна або визначити статус цього органу як конституційний, або вдосконалити профільне законодавство, зокрема, щодо репрезентативності. На перших етапах варто створити робочу групу при НСПП та напрацювати узгоджену соціальними партнерами дорожню карту.

Голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, керівник проекту «Голос Громадянського суспільства» Андрій Длігач відзначив, що на сьогодні інклюзивність в державі реалізована в неповному форматі: є громадські ради, консультативні інструменти, але при цьому ухвалення державної політики часто відбувається без залучення громадянського суспільства і бізнесу. Інший виклик - це незрозумілість і непередбачуваність дій держави, що заважає належно планувати. Резолюція форуму громадянського суспільства 30 травня та резолюція форуму бізнесу 7 червня підкреслили: жодного слова про Україну та відновлення України не повинно бути без залучення громадянського суспільства та бізнесу.

Голова Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України Вячеслав Рой зауважив, що, незважаючи на те, що законодавство про соціальний діалог сформовано, а сам соціальний діалог функціонує, його дієвість залишається під питанням. Першочергова проблема - довіра соціальних партнерів одне до одного та всередині кожної зі сторін. На сьогодні рівень довіри до профспілок у суспільстві є низьким, при цьому великі організації домінують, а представники малого та середнього бізнесу не можуть долучитися на належному рівні. Вячеслав Рой проти об’єднання соціального діалогу з громадським, оскільки це значно розширить спектр питань, які покладені на соціальних партнерів, і пропонує розробляти ці питання окремо.

Дарина Марчак - Перший заступник Міністра соціальної політики України відзначила фаховість веденої дискусії, та зауважила, що в європейських країнах профспілки та організації роботодавців є найбільш голосними та представницькими, але в Україні є дуже потужні організації ВПО та осіб з інвалідністю (ці питання в Європі найчастіше відстоюють саме соціальні партнери). Водночас, окремі організації часто займають неконструктивну позицію, надають дуже загальні зауваження, блокуючи вирішення певних питань. В ЄС у таких ситуаціях є механізм: якщо якась сторона займає позицію блокування, через визначений проміжок часу (напр., 9 міс.) регламент дозволяє ігнорувати її позицію, що стимулює до пошуку компромісів та шляхів вирішення. Украй важливо також визначити на рівні закону питання відсутності конфлікту інтересів та критерії доброчесності у соціальному діалозі.

Представники секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Яна Любимова та Світлана Глущенко відзначили, що соціальний діалог слід розбудовувати за прикладом даного заходу: присутні усі сторони і усі вони чують одна одну. Було зауважено, що Офіс Омбудсмена веде активну взаємодію з громадянським суспільством, що дозволило значно посилити його роботу. Україні ж слід розробляти свою модель та поєднувати соціальний діалог з громадським.

Керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба зауважив таке: 1) для України прийнятна і дуже потрібна модель 3+. Для цього треба шукати способи як додати громадськість до НТСЕР, розширяти форми та механізми здійснення соціального діалогу; 2) для того, щоб розвинути довіру до соціальних партнерів потрібно напрацьовувати позитивний спільний досвід: частіше зустрічатися та домовлятися, а також звітувати про роботу; 3) соціальний діалог слід фінансувати частково за рахунок держави, а частково - за рахунок самих соцпартнерів. На його думку, у розумінні Закону «Про соціальний діалог в Україні» в Україні майже немає соціального діалогу, бо він повинен відбуватися між соціальними партнерами і через відповідні органи, а насправді це не відбувається (НТСЕР не функціонує). Питання генеральної угоди та праці повинні вирішувати профспілки і роботодавці, а щодо інших питань (екологія, соціальні гарантії, права осіб з інвалідністю, материнство, дитинство) слід залучати ширше коло неурядових організацій (як повноправних членів або як асоціативних).

Голова Комітету з трудового права Асоціації правників України, керуючий партнер Адвокатського об'єднання «Роланд» Сергій Сільченко зосередився на  необхідності посилення ролі спільного представницького органу (СПО) профспілок у веденні соціального діалогу на локальному рівні. Локальний рівень соціального діалогу є усталеним та працюючим, при цьому роботодавець є монолітною силою, а за наявності кількох профспілок можуть бути конкуренція та протистояння, для вирішення чого і була запроваджена модель СПО. Водночас, на підприємствах можна вести соціальний діалог і в інших формах, крім укладення колективних договорів (напр., консультації), для чого не потрібно взаємодіяти з СПО профспілок. Також він зауважив, що атмосферу довіри треба налагоджувати всередині самої профспілкової сторони.

Лейо Сіббел - старший спеціаліст з питань соціального діалогу та трудового права Міжнародної організації праці зауважив, що МОП є тристоронньою організацією, і всі основні рішення в її рамках приймаються не тільки державами-членами, а й найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників держав-членів. Тому МОП дуже добре розуміє цінність взаємодії з громадянським суспільством. При цьому організації роботодавців та профспілки відрізняються від інших тим, що вони є членськими організаціями і їх погляди та позиції ґрунтуються на дискусіях між членами, тоді як в інших організаціях громадянського суспільства ситуація інакша. Для МОП тристоронній соціальний діалог - це побудова довіри та спільна відповідальність за прийняті рішення і їх виконання, що дає змогу стати партнерами у розвитку ринку праці. У контексті потенційної зміни моделі соціального діалогу в Україні на 3+, потрібно ставити питання про те, які саме критерії репрезентативності будуть використовуватися для визначення громадських організацій.

Також Лейо Сіббел акцентував увагу на окремих прикладах зарубіжного досвіду: Польща, Чехія, Словаччина, країни Балтії, Хорватія та Словенія мають суто тристоронні механізми соціального діалогу; Іспанія, Бельгія та Люксембург перейняли підхід ЄС; Франція, Португалія, Болгарія та Румунія застосовують змішаний підхід, тобто мають як тристоронній механізм, так і механізм європейського типу. Не слід просто копіювати підходи інших, а напрацьовувати формат, що найкраще підійде саме для України.

Представник профспілкової сторони - заступник голови Конфедерації вільних профспілок України Петро Тулей зауважив, що і профспілки, і роботодавці відзначають, що як форма соціальний діалог є, але по суті він не працює. НТСЕР уже більше року не працює, є проблеми на територіальному рівні. Разом з цим соціальний діалог вкрай потрібен для вирішення соціально-економічних питань та попередження соціальних конфліктів. Громадянське суспільство при цьому може бути гарним дорадчим органом.

Наприкінці заходу до обговорення долучилися Заступник  Голови СПО роботодавців на національному рівні Сергій Біленький, який наголосив на тому, що питання екології та подібні недоцільно включати до процедур у рамках соціального діалогу, а для забезпечення довіри між партнерами потрібно утримуватися від кулуарних практик. Також, на його думку, варто опрацювати питання укладення строкових колективних угод та договорів (їх фактична безстроковість не стимулює до пошуку компромісів), переглянути існуючі критерії репрезентативності в сторону зменшення та ліквідувати НТСЕР. Заступник завідувача відділу Дослідницької служби ВРУ Ірина Гуменюк відзначила великий потенціал запровадження моделі 3+, гостру необхідність оновлення профільного Закону про соціальний діалог, а також нагадала присутнім про розмежування сторін і суб'єктів соціального діалогу. Член-кореспондент Національної академії правових наук України, завідувач кафедри трудового права та права соціального забезпечення Національного університету «Одеська юридична академія» Галія Чанишева відзначила, що сам по собі соціальний діалог є публічним, а непрофспілкові організації уже беруть участь у різних його формах. Водночас гостро постає питання удосконалення представництва сторін. Вчена наголосила на тому, що новий Закон “Про колективні угоди та договори” уже запровадив  зміну підходів до репрезентативності та дозволив нерепрезентативним профспілкам долучатися до процесів соціального діалогу. При цьому варто пам'ятати, що соціальний діалог - це не лише сфера праці, тому що предметом колективних угод та договорів можуть бути будь-які питання, які стосуються регулювання трудових, соціальних та економічних відносин. На її думку, потрібні зміни до профільного закону, зокрема удосконалення форм соціального діалогу, а також оновлення Кодексу законів про працю України.

Наприкінці заходу Олександр Шубін та Галина Третьякова підсумували сказане присутніми: колективний договір - це завжди двоє учасників (профспілки та роботодавець); у колективній угоді може бути три сторони (включаючи державу); соціальний діалог щодо праці передбачає три сторони; соціальний діалог щодо економіки та сталого розвитку - тристоронній+, а громадський діалог - це також три сторони, але без держави.