Повідомлення

Перейти до розділу
17 лютого 14:29
Увага! Змінено час проведення заходу! докладніше
01 лютого 11:22
02 лютого 2022 року о 16.00 год. в приміщенні Кабінету Міністрів України відбудеться робоча зустріч членів Комітету з керівниками профільних міністерств та членами Кабінету Міністрів України для узгодження напрацьованих пропозицій до законопроектів № 1115 та № 2084 докладніше
10 січня 11:13
Комітет планує провести слухання у Комітеті на тему: «Підтримка волонтерської діяльності» докладніше
17 лютого 13:34
Комітет прийняв рішення щодо 6 законодавчих ініціатив в соціальній сфері докладніше
16 лютого 11:59
Верховна Рада України удосконалила пенсійне законодавство докладніше
10 лютого 13:19
Комітет рекомендує Верховній Раді України підтримати важливі законопроекти у соціальній сфері докладніше
09 лютого 10:41
СТЕНОГРАМА засідання Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів 09 лютого 2021 року докладніше
07 лютого 12:57
Комітет підтримує запровадження гарантій правового захисту працюючих жінок під час вагітності, пологів і вигодовування дитини докладніше
04 лютого 10:56
СТЕНОГРАМА засідання Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів 04 лютого 2022 року докладніше
02 лютого 14:18
Комітет розпочав діяльність відповідно до плану роботи на період сьомої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання докладніше
31 січня 14:57
СТЕНОГРАМА засідання Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів 31 січня 2022 року докладніше
27 травня 2021, 09:10

Соціальна політика в ринкових умовах. Інтерв’ю з Головою Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галиною Третьяковою

 

За часів Радянського Союзу діяла потужна пропаганда та чітка ідеологія: «від кожного – по здібностям, кожному – по його потребам». Державна машина існувала за рахунок величезних податків та зборів. Була створена бюрократизована машина перерозподілу економічних благ від кожного – всім, знеособлено; запроваджена система державних гарантій громадянам в залежності від їх соціального статусу. Все це впливало на подальше зростання податкового навантаження на доходи громадян. 

Разом з тим індивідуалізм (в гарному сенсі цього слова), відповідальність за власне життя та добробут не виховувалися, колективна свідомість у більшості керувала життям та поглядами окремої особистості. Життєві орієнтації людей зосереджувалися на слугуванні загальному благу громади. Відповідальність масово передавалася на розсуд керівництва країни. Така система передбачала відсутність сильних індивідів, що могли б впливати на стан справ у державі, а отже – на своє власне майбутнє.

Діюча ринкова економіка діє навпаки. Вона дає можливість кожній окремій особистості реалізувати свої таланти та прагнення задля добробуту своєї родини та самореалізації. Особливо успішний роботодавець дає можливість іншим годувальникам – працівникам найманої праці бути відповідальним за себе та членів своїх родин, що від них залежать. Реалізація кожної людини дає можливість креативного створення суспільного ладу, загального для всіх, але з урахуванням особливостей кожного члена громади.

Водночас, перехід до ринкової економіки мав би передбачати перезавантаження державної політики у різних сферах життя країни, зокрема – у зниженні податкового навантаження, задля розвитку тієї чи іншої держави – учасниці такого процесу. Зменшення податкового навантаження обумовлює зменшення загальних надходжень до державного Бюджету держави з одночасним зростанням доходів кожного окремого домогосподарства. А отже, навантаження на державний Бюджет, що передано у спадок із радянських часів, з високими ставками оподаткування, потребує перегляду, а політика щодо соціального забезпечення населення в залежності від статусу (а не реальної потреби) - переформатування.

 

Свобода та розвиток співіснує із категорією свідомої відповідальності за власне життя. Про соціальну політику в ринкових умовах – в інтерв’ю з Головою Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галиною Третьяковою

 

-  В українському законодавстві немає визначення поняття «соціальна політика». Повсякчас вважається, що соціальна політика – це державна допомога тим, хто потребує підтримки. Водночас соціальна політика, відповідно до академічної літератури, є більш широким поняттям. Що для Вас, Галино Миколаївно, є соціальною політикою держави?

 Таке загальне ставлення до соціальної політики має історичне підґрунтя. В часи соціалізму під соціальною політикою розуміли перерозподіл грошей єдиним механізмом впровадження соціальної політики. Поясню, що я маю на увазі. Додаткову вартість товарів, які люди продукували та продавали під час існування соціалістичної платформи - тобто ціну праці – у людей забирали. Окрім ПДФО бралися величезні податки. Під час викладання у вищих навчальних закладах казали, що товарно-грошових відносин у соціалізмі немає. Таким чином, людина не могла в соціалізмі отримувати високого доходу. Така система - для всіх рівна бідність.

Ринкові умови – це час, коли все більше людей стають багатшими, це створення конкурентних засад і тиск на монополістів. У ринкових умовах кожен має можливість реалізувати свої здібності, навички, знання, тощо. Водночас, це не кожному вдається. А подекуди родини потрапляють у складні життєві обставини.

Тож, якщо можна так сказати, ринкова соціальна політика – це в першу чергу максимальна реалізація права людини на працю (підтримка мікро- та макро- бізнесу та зміни до Трудового Кодексу); друге – це повернення частини податків в домогосподарства для того, щоб родина якнайкраще розподілила кошти власного бюджету; третє – це створення інфраструктури, дружньої до дитини та до людини із частково втраченим функціоналом, а вже потім - перерозподіл коштів державного Бюджету: в першу чергу в інтересах бідних та тих, хто потрапив в скрутні життєві обставини (відповідно до 46 та 48 статей Конституції України). 

Отже, під час зміни економічної платформи держави, має змінюватися підходи до соціальної політики.

Зупинюся більш детально на чотирьох складових соціальної політики в ринкових умовах.

В пергу чергу, це Трудовий кодекс. Це вирішення питання допомоги молоді працевлаштуватися на перше робоче місце, захист материнства та батьківства під час виконання трудової діяльності, питання відпусток та дистанційної роботи, а також можливостей трудової діяльності в поважному віці та поступового виходу на пенсію. Таким чином, трудовий кодекс – це частина соціальної політики, яка створює для людини умови та можливості самостійно себе забезпечувати та витрачати продукт своєї праці відповідно до своїх потреб. Якщо одним реченням, то це захист права на працю для годувальника.

Друга частина соціальної політики – це дружня інфраструктура до тих, хто потрапляє у скрутні життєві обставини або для тих, для кого суспільство може виокремити кошти на захист. В Україні досі немає дружньої інфраструктури до людей з інвалідністю, наприклад тактильних плиток для незрячих людей для зручності пересування у громадському просторі. Хоча в процесі будівництва нових об’єктів така інфраструктура вже передбачається. Наприклад, станція метро «Святошин» у Києві дуже добре зроблена для людей, які пересуваються на колясках, а також з вадами слуху та зору. В Україні потрібно розробити систему спеціалізованого навчання людей з інвалідністю, а потім і систему працевлаштування їх на так звані «розумні» робочі місця, які також мають бути передбачені в певній кількості на підприємствах всіх форм власності. Потрібно зробити так, щоб людина з інвалідністю могла, за можливості, працювати і здобувати дохід своєю працею, так само як і люди, що таких інвалідностей не мають.

Дружня інфраструктура має бути також і до молодої мами/тата з немовлятами. Має бути створена можливість зробити гігієнічні процедури для дитини, погодувати її, погратися з нею, наприклад, в торгівельних центрах. Треба створювати дитячі кімнати, де дорослі можуть залишити дитину та піти по своїм справам.

Третій елемент соціальної політики – це податковий Кодекс, який має надавати преференції годувальникам домогосподарств, які утримують людей, що самотужки не в стані отримувати дохід в ринкових умовах. Наприклад, діти, батьки, вагітні дружини. Держава має не оподатковувати прожитковий мінімум на кожного члена такого домогосподарства, або повертати такий податок голові родини. Це також соціальна політика.

І, нарешті, перерозподіл грошей, про який ми говорили раніше. Тобто перерозподіл та дотації мають відбуватися тоді, коли людина не змогла реалізувати себе в ринкових умовах. При цьому держава, відповідно до Конституції України, має допомагати громадянам на рівні прожиткового мінімуму.

Світова практика полягає в наданні допомоги людині, яка потрапила у складні життєві обставини. В нашому законодавстві таких обставин більше, ніж в європейському.

 

-  Ви часто оперуєте поняттям складні життєві обставини. Що мається на увазі?

 Відповідно до закону України про «Соціальні послуги», є 17 базових соціальних послуг. Це і є складні життєві обставини. В Європейській конвенції таких складних життєвих обставин - 12. Є країни, які допомагають в 3, 6, 9 обставинах, тобто в тій кількості, яку може витримати державний бюджет тієї чи іншої країни. Наприклад, стан народження дитини захищається майже у всіх країнах світу. Коли дитина з’являється в домогосподарстві, вона потребує фінансування, адже її потрібно годувати, вдягати, вивчати, лікувати. Це складна життєва обставина. Годувальнику потрібно допомогти, поки він не знайде можливість компенсувати додаткові витрати на нового члена родини. Вихід на пенсію – це також складна життєва обставина. Вона єдина, що забезпечується державами пожиттєво, включаючи пенсію у зв’язку із втратою здоров’я (частини функціоналу нашого тіла). Інші складні життєві обставини носять в європейській практиці тимчасовий характер.

До речі, монетизація державної допомоги не завжди призводить до позитивного ефекту. Наприклад, Європа вже зрозуміла, що людина, яка за своєю натурою є безхатченко, не має культури грамотного використання соціальної допомоги. Тому європейці ідуть шляхом створення соціального житла. Тамтешні безхатченки можуть скористатися так званими «ночлежками», поїсти в спеціалізованих столових, отримати одяг та гуманітарну допомогу.

 

-  Якщо вибудовувати соціальну політику в такому форматі, витрати державного бюджету на соціальну допомогу будуть зменшуватися?

 Ні. Державна допомога може бути подекуди навіть більшою. Справа у іншому. Збільшиться число громадян, що забезпечуватимуть себе та свої родини. Адже крім матеріальної підтримки, створюватимуться немонетизовані структури державної допомоги: якісна допомога людини в отриманні додаткових компетенцій, що підвищить її конкурентоспроможність на ринку праці; допомога у відкритті власної справи домогосподарствами, що створить умови для гарного заробітку родини; створення комфортного простору для людей з інвалідністю, що дасть їм можливість бути максимально залученим у суспільно-економічне життя громади та інше.

Я кажу про процес, що вже відбувається. Це процес свідомого підвищення відповідальності за власне життя, життя своїх сімей та суспільства в цілому. Це процес свідомого державотворення в інтересах громади. 

 

-  Ви кажете про традицію перерозподілу коштів в соціальній сфері в Україні. Чи зберігається вона і в період діяльності парламенту IX скликання?

 На жаль так. Нещодавно ми зробили чергові розрахунки, яке потенційне навантаження на державний Бюджет мають законодавчі ініціативи різних політичних сил в соціальній сфері, які надходять на розгляд Комітету. Щоб реалізувати норми всіх законопроектів, що надходили до Комітету в 2019-2020 роках, потрібно 4 річні державні Бюджети країни. Видаткова частина Бюджету України – 1,3 трлн. грн. на рік., а законопроекти потребують суму у 4 рази більшу.

Я не кажу, що законодавчі ініціативи не мають нести за собою фінансове навантаження на Бюджет. Ні. Але це навантаження має бути посильним для країни, мати в своїй основі стратегію, бути економічно обґрунтованим. Таке рішення має бути відповідальним, в першу чергу, перед платниками податків, за рахунок яких фактично реалізується будь-яка законодавча ініціатива. І ще – обачність у покладанні податків на наших дітей.

Перерозподіл – це відібрати у когось і віддати комусь. Якщо якась фракція хоче перерозподілити 2 трильйони, то вона має забрати ці кошти у тих, хто сплачує податки. Якщо при видатковій частині всього державного Бюджету і сумі 1,3 трлн. грн. є намір перерозподілити 2 трильйони, мабуть, це не просто популізм. Це намагання повалити бюджетні засади, змусити владу збільшити видатки та тиск на тих, хто сплачує податки. Маргарет Тетчер казала, що немає грошей держави, є кошти, що сплачує платник податків.

З самого початку нашої каденції, Комітет розробляв законопроекти, що передбачають ефективний контроль руху коштів у соціальній сфері та недопущення зловживань з публічними фінансами. Запроваджена верифікація соціальних виплат (наразі - 7 реєстрів), яку потрібно розширяти. Тому розгляд законодавчих ініціатив, які не мають фінансово-економічного обґрунтування, стратегічної мети та створені виключно для перерозподілу публічних фінансів, мають відповідний висновок Комітету. Це не просто, бо за роки була створена система знекровлення публічних грошей. Управління грошима в соціальній сфері відбувається не тільки державою, але й так званими саморегульованими неприбутковими організаціями, які побудовані на неконтрольованій «кооперативній» колективній безвідповідальності.

Кожен учасник бойових дій, особа з інвалідністю, продавець, пенсіонер, молода людина, що щойно здобула освіту, підприємець – основа держави. Кожен має бути активним та відповідальним учасником свого життя та життя держави. Створення сприятливих умов для реалізації, професійної діяльності кожної людини та кожного виробника товарів та послуг – це створення підґрунтя для того, щоб Україна була успішною та багатою країною. Захищати слабших та робити сильнішими сильних. Все просто.

 

-  Які законопроекти у соціальній сфері, відповідно, потрібні для руху в щойно окреслених Вами напрямках? На чому могли б сконцентруватися депутати у своїй законотворчій діяльності? Що можна порадити?

 Я не можу давати поради суб’єктам законодавчої ініціативи. Важливо, щоб кожен народний депутат України розумів, що він буде робити у парламенті, мав свою програму дій, і, виходячи зі своєї стратегії -  подавав законопроекти. Водночас я сама є таким суб’єктом. І у мене є принципи та стратегія. Приходьте до мого кабінету. Вони завжди перед моїми очима. 

Аналізуючи законопроекти, які подаються фракціями БЮТ чи ОПЗЖ, дуже схоже, що ці політичні сили мають намір розбалансувати державний Бюджет та підірвати авторитет діючої влади серед населення. Кожна з їх законодавчих ініціатив передбачає потужні додаткові витрати з державного Бюджету. Водночас жодного разу в своїх пропозиціях народні депутати опозиційних сил не дають реальні компенсатори таких підвищень.

Ніхто з опозиційних сил не пропонує довгострокову стратегію розвитку в соціальній сфері. В парламенті лишень реєструються ідеї, що призводять до збільшення податкового навантаження, зростання дефіциту бюджету та залежності держави від зовнішніх позик.

Методи, якими користуються наразі опозиційні сили – дуже жорсткі. В цивілізованих країнах за такі речі береться Служба безпеки. Тому що розвал державного устрою, зокрема у соціальній царині, – це вже не демократія, це спроба отримати владу у позавиборчий спосіб. Це злочин проти основ національної безпеки. Така політика опозиції має ознаки державної зради. Тим більше, що соціальна політика та пенсійне забезпечення є частиною національної безпеки.

Люди України зробили свій вибір на 5 років, надали владу певній політичній силі та Президенту. Якщо ми живемо у демократичній державі, будь-ласка, дайте можливість політичній монобільшості реалізувати те, що вона пообіцяла і що підтримали люди шляхом свого голосування на виборах. Наша програма дій – це другий рівень пенсійної системи, реальний прожитковий мінімум, неоподаткований мінімум домогосподарств, чесна компенсація за шкоду життю та здоров'ю.

Стратегії, як зробити кожного громадянина сильним, незалежним та заможними в опозиції немає. Робити такі стратегії – це ламати стереотипи, ламати непрацюючі та корупційні схеми. Це непопулярні речі. Але з часом, коли є результат таких змін, люди починають розуміти їх сенс та підтримувати. Зазвичай, результат приходить трохи згодом. Те, що робимо ми – часом не популярно. Але це єдино можливий шлях до успіху та благополуччя нас як нації.

Шанувати захисника, надавати можливість годувальнику утримувати родину, долучати до  суспільно-активного життя людей з інвалідностями, продовжити соціальну активність осіб поважного віку, допомога тим, хто опинився в складних життєвих обставинах – ось що таке соціальна політика.

 

- На яких засадах розбудовується в Україні соціальна політика?

       Ми йдемо шляхом, про який я вже сказала. Скажу, що ми маємо по факту, і з чим ми ведемо велику і дуже складну боротьбу. Ми отримали країну, в якій інституційні засади, в тому числі і соціальної політики не були розбудовані. І коли ти отримуєш країну в такому стані, коли є той, хто звик отримувати якісь виплати, незалежно від того, чи він нужденний чи ні, коли є велика кількість злочинців в соціальній сфері, яких не верифікували, та до яких немає ніяких засобів не тільки контролю, але і покарань, дуже важно провадити якісь зміни. Ми маємо криміналізувати злочини з публічними фінансами, увести високу відповідальність за незаконне користування коштами державного Бюджету, що формується серед іншого за рахунок населення.

Ми маємо вибудувати систему, коли держава допомагає людині під час складних життєвих обставин. Люди мають зрозуміти та звикнути, що така допомога має бути не пожиттєвою, а тимчасовою, крім пенсій. І я поясню, чому.

У нас 116 тих чи інших соціальних пільг відповідно до того чи іншого соціального статусу. Величезна сума державного Бюджету закладається з року в рік на їх покриття – зараз це біля 700 мільярдів гривень. Для порівняння, це більше половини Бюджету. Якщо додати витрати на освіту та охорону здоров’я, то це біля 1 трлн. грн. Нагадаю, що видаткова частина державного Бюджету складає 1,3 трлн. грн. на рік. Жодна, навіть дуже заможна країна світу не закладає видатки на захист соціально-економічних прав у таких пропорціях. При чому допомога для самої людини не така відчутна, як це начебто передбачає загальна величина державних витрат. Водночас, більшість отримувачів соціальних виплат мають власний дохід, що набагато перевищує реальний прожитковий мінімум. Це показує верифікація соціальних виплат. Держава має забезпечити прожитковий мінімум (відповідно до 48 статті Конституції України). Кожен громадянин зобов’язаний бути відповідальним за власний добробут. Держава має допомогти тим, хто цього потребує і не може самотужки вирішити складні життєві обставини.

Коли ми майже всі кошти витрачаємо на допомогу тим, для кого державна допомога не є єдиним джерело існування, тим, у кого власних статків набагато більше, ніж така допомога, ми не можемо зробити потужних реформ в країні, які б забезпечили нам економічне зростання, добробут та безпеку. Бо на це просто не вистачає коштів в Бюджеті.

Саме тому ми маємо зрозуміти, хто отримує допомогу від держави, не маючи на це ніякого морального права, і перенаправити кошти адресно – тим, хто їх потребує. До речі, про адресність казали всі попередні Уряди…

Не можна бути безробітним 3-5-7 років. Держава має допомогти знайти роботу, а людина має якнайшвидше почати знову забезпечувати себе та свою родину самотужки. Якщо немає для людини робочого місця – є можливість перекваліфікуватися. Держава не може пожиттєво утримувати всіх. Справа держави – допомогти тим, хто потрапив в складні життєві обставини. Така філософія має бути сформована. Це філософія сильних та відповідальних особистостей. Шана тим, хто працює і сплачує податки, а не тим, хто не хоче навіть кроку зробити, щоб пристосуватися до ринкових умов.

 

      - Скільки Україна спроможна та скільки об’єктивно потрібно закладати в Бюджет коштів на соціальну допомогу? Яка практика в Європі в цьому питанні?

Спершу скажу, що кожен відповідає за себе сам. Держава має допомагати лише у часи складних життєвих обставинах.

Наразі ми перерозподіляємо 46 відсоткам населення кошти, які сплачує інші 54 відсотки населення-платники податків. А у деяких місцевих громадах відсоток сягає 90%. В жодній європейській державі немає такої політики дестимуляції білих платників податків. Перерозподіляють для захисту 10%, щоб захистити тих, кому дійсно потрібна підтримка, але не 40% і не 60%. Ми витрачаємо колосальну суму на соціальну політику щорічно і маємо ї поганою. Так само як ми витрачаємо біля 520 млрд на пенсійне забезпечення, рівень якого бажає бути кращим.

Держава має створити правила гри для реалізації 90% громадян по-іншому.

 

-  Галина Миколаївна, ви кажете про те, що потрібні якісні зміни в соціальній сфері. Наскільки відомо, в Міністерстві соціальної політики існує 25 програм. Невже такої кількості програм не достатньо?  

 25 соціальних програм – це не недостатньо, це забагато. Неможливо якісно реалізувати за рік 25 загальнодержавних програм розвитку соціальної сфери. Адже кожна програма потребує значного фінансування з державного бюджету, а також ефективного контролю в частині якості реалізації кожної з програм.

Наразі реалізація програм в соціальній сфері відбувається не в повну силу, на скільки вистачає коштів та робочого часу Міністра – для контролю цих програм.

Щоб ефективно реалізовувати політику в соціальній сфері, потрібно сфокусувати увагу на невеликій кількості таких програм. Об’єктивно таких програм має бути не більше 5 на один бюджетний рік. На кожну конкретну програму по вирішенню конкретної проблеми потрібно концентрувати ресурс публічних коштів.

Наприклад, інклюзія людей з інвалідністю у громадський простір. Для того, щоб її вирішити, потрібно суттєву частину коштів, які перерозподіляє Міністерство соціальної політики України (а це 311 мільярдів гривень), сконцентрувати в одному році на відповідну національну програму. Не встигли реалізувати за рік – подовжили термін ще на один рік. І закрили якісний доведений до кінця державний проект.

Потім відкривається нова програма. Наприклад, надаємо низьковідсоткові кредити учасникам бойових дій на відкриття власного бізнесу. При цьому, пропонуємо йому на вибір дієві бізнес-рішення. Ця програма допомагатиме людям, що захищали кордони, якісно адаптуватися у суспільно-грошових відносинах після повернення з війни. Як-то – відкриття фірми з вироблення хлібо-булочних або інших виробів, пошиття одягу та інше. Вже давно держава мала створити умови для реалізації крафтових, українських продуктів як мінімум в середині країни. Наприклад, організовувати постійні муніципальні ярмарки, підтримуючи власного виробника та український продукт. Це був би вже інший рівень культури та краси нашого життя.

Я мрію, щоб кожна людина України народжувалася в добрих заможних сім’ях, вчилася тому, що їй подобається та вдається, здобувала професійну кваліфікацію, вміла продати свої «скілси» та забезпечити себе та свої потреби, і не тільки матеріальні. Щоб кожен відчував власну високу гідність та свободу, був вірним високим ідеалам та цінностям. Мрію, щоб кожна людина з народження відчувала відповідальність та свободу створювати свою та національну дійсність. Це новий архетип нації.